flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Законодавчі та інституційні механізми забезпечення гендерної рівності

Важливою передумовою врахування питань гендерної рівності у судочинстві є  обізнаність представників судової влади України з законодавчими та інституційними механізмами забезпечення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків, в тому числі  - міжнародними  стандартами у сфері гендерної рівності, зафіксованими у міжнародних договорах.

Знання правових норм, понять та визначень (гендерної рівності, утиску, дискримінації за ознакою статі, сексуальних домагань тощо), сприятимуть їх ідентифікації у  мові та поведінці, застосуванню у судових рішеннях- для захисту від нерівності та дискримінації.

Основні міжнародні документи у сфері прав людини та гендерної рівності:

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.) (CEDAW), ратифікована Україною у 1981 році,  відіграла ключову роль у забезпеченні гендерної рівності.

Згідно з Конвенцією, держави взяли зобов’язання:

- Включити принцип рівноправності чоловіків і жінок до своїх національних конституцій  або іншого відповідного законодавства й забезпечити за допомогою закону практичне здійснення цього принципу;

- Вживати відповідні  законодавчі та інші заходи, включаючи санкції, з метою заборони будь-якої дискримінації щодо жінок;

- Встановити  юридичний захист прав жінок на основі рівності  з чоловіками та забезпечити за допомогою  компетентних  національних судів  та  інших  державних  установ ефективний захист жінок від будь-якого прояву  дискримінації та ін.  

Кожні 4 роки Комітет ООН з ліквідацію дискримінації щодо жінок - експертний орган ООН, заснований з метою контролю за ходом виконання положень Конвенції (ст. 17)-  розглядає державні доповіді.

На основі вивчення доповідей Комітет ухвалює Заключні коментарі (зауваження), які містять перелік конкретних рекомендацій державам-учасницям щодо виконання їхніх зобов’язань (ст. 18 Конвенції).

Після розгляду  Комітетом ООН  8-ї періодичної доповіді України (66-а сесія, 14 лютого 2017 року, м. Женева),  Комітет надав Україні відповідні Заключні зауваження і рекомендації  щодо діяльності у сфері забезпечення гендерної рівності та недискримінації, які стосуються, зокрема, і судочинства.

Ратифікувавши ключові міжнародні документи у сфері прав людини та гендерної рівності, Україна взяла на себе зобов’язання щодо втілення міжнародних стандартів дотримання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у суспільстві; а також визнала практику Європейського суду з прав людини як джерело права України, в тому числі з питань, що стосуються належного розуміння принципу рівних прав та можливостей жінок та чоловіків (відповідно до Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” (ст. 17).

На виконання міжнародних зобов’язань наша держава включила принцип гендерної рівності до Конституції (ст. 24, 21), де проголошується, що «не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками …статі…», що «рівність прав жінки та чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у суспільно-політичній та культурній діяльності, у одержанні освіти та професійної підготовки, у праці та винагороді за неї...”

Практичне втілення принципу рівності статей забезпечив Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 р.). "Метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України", - зазначено у Преамбулі до нього.

Закон передбачає право особи, яка вважає, що стосовно неї мала місце дискримінація за ознакою статі, чи вона стала об’єктом сексуальних домагань, на звернення зі скаргою до державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду - в порядку, визначеному законом (ст. 22 Закону).

В Статті 1. Закону дається визначення ключових термінів: «рівні права жінок  і  чоловіків»;  «рівні можливості   жінок   і  чоловіків»;   «ґендерна рівність», «ґендерно-правова експертиза», «дискримінація за ознакою статі»,  «позитивні дії», «сексуальні домагання».

виборчому списку.

У 2012 р. було  прийнято Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (№ 5207-VI), який у т.ч. забороняє утиски,  пряму, непряму дискримінацію- за ознакою статі.

У 2014 р. -  внесено зміни до даного Закону (згідно із Законом № 1263-VII від 13 травня 2014 р.), які  стосуються механізмів розгляду скарг та застосування санкцій в разі дискримінації за ознакою статі. У статті 14 Закону зазначається,  що  у разі надання позивачем фактів, які підтверджують, що мала місце дискримінація, обов'язок доведення необґрунтованості позовних вимог у цій частині покладається на відповідача.

Серед сфер, на які поширюється Закон, виокремлена сфера Правосуддя (Стаття  4 Закону ).

У  грудні 2017 року Верховна Рада України прийняла Закони України:

В Законі (Стаття 1.) дається визначення домашнього насильства та чотирьох видів домашнього насильства- економічного, фізичного, психологічного, сексуального;  визначаються інші терміни.   

***Слід зазначити, що Україна досі не ратифікувала Конвенцію Ради Європи про попередження насильства щодо жінок і домашнього насильства та боротьбу з цими явищами, яку   підписала ще 11.05. 2011 року.

Міжнародні зобовязання щодо дотримання принципу неупередженості та рівності у судочинстві

Значимість обізнаності суддів з міжнародними правовими документами, в тому числі у сфері рівності та недискримінації, підкреслюється у Монреальській універсальній  декларації (п.40),(1983р.)  Європейській хартії про закон «Про статус суддів» (Ліссабон, 1998 р.) Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки, Загальній рекомендації №33 щодо доступу жінок до правосуддя (2015 р ); Заключних зауваженнях і рекомендаціях   Комітету ООН  з ліквідації дискримінації щодо жінок, наданих Україні після розгляду 8-ї періодичної доповіді України (66-а сесія, 14 лютого 2017 року, м. Женева), Бангалорських принципах поведінки судді, схвалених у Резолюції  2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року.

Для прикладу, у Ст.183 Бангалорських принципів зазначається, що «суддя повинен знати міжнародні та регіональні правові документи, які забороняють дискримінацію щодо вразливих груп у суспільстві, зокрема- Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.).

У Загальній рекомендації №33 щодо доступу жінок до правосуддя (2015 р ) наголошується на необхідності підвищення кваліфікації суддів у сфері застосування міжнародних правових документів, що стосуються прав людини, включаючи Конвенцію і правову практику Комітету, а також  у сфері застосування законодавства, що забороняє дискримінацію по відношенню до жінок».

Серед низки бар’єрів і обмежень, що перешкоджають здійсненню жінками їх права на доступ до правосуддя нарівні з чоловіками, у Загальній рекомендації №33 виокремлюються гендерні стереотипи, які «спотворюють сприйняття,  що призводить до прийняття рішень, заснованих на упередженннях і міфах»; «ставлять під загрозу неупередженість і сумлінність судової системи». 

 У звязку з цим  Комітет рекомендує запроваджувати «інформаційно-освітні програми для працівників системи правосуддя, спрямовані на подолання гендерних стереотипів і врахування гендерного підходу у всіх аспектах судочинства»; а також- «поширювати в різних форматах матеріали з ознайомлення жінок з їх правами людини  та існуючими механізмами доступу до правосуддя»; «надавати підтримку ЗМІ і залучати їх до налагодження постійного суспільного діалогу про права людини жінок, зокрема, щодо доступу до правосуддя».

Бангалорські принципи поведінки судді встановлюють вимогу дотримання справедливого та рівного ставлення, яке вважається найважливішим атрибутом правосуддя. (Цінність 5. Рівність).

Принцип рівності означає,  що суддя зобов’язаний не допускати проявів упередженості чи дискримінації за ознакою статі; уникати стереотипних уявлень, що ґрунтуються на міфах чи забобонах; коментарів, висловів, жестів чи дій, які можна обґрунтовано сприйняти як доказ зверхності чи неповаги. 

При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, пропагувати  стандарти справедливого, рівного, гендерно чуйного ставлення і поведінки, але й  запобігати проявам  неналежної поведінки з боку працівників апарату суду, учасників процесу та журналістів; не допускати  байдужості чи бездіяльності, яка може бути сприйнята як приховане схвалення такої поведінки.

Зобовязання щодо  дотримання принципу неупередженості та рівності у судочинстві визначені також у:

У Плані дій РЄ щодо судової незалежності та безсторонності,  зокрема, акцентується увага на  необхідності забезпечення  неупередженості суддів шляхом «подолання негативного впливу стереотипів на процес прийняття судових рішень (D-v).

«Запобігання гендерним стереотипам та сексизму й боротьба з такими явищами» визначено в якості стратегічної Цілі №1 у  Стратегії гендерної рівності Ради Європи на 2018-2023 роки, а серед завдань і заходів Стратегічної Цілі №3- «Забезпечення рівного доступу жінок до  правосуддя» виокремлено: подолання гендерних стереотипів, табу, упередженості, необізнаності, дискримінаційного ставлення, які часто стають  перешкодою на шляху рівного доступу до правосуддя.

Необхідність  боротьби з гендерними стереотипами, запобігання проявам упередженості, утисків і дискримінації за ознакою статі  виокремлені в якості пріоритетних  завдань в Державній соціальній програмі забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року (11.04.2018); Національній стратегії у сфері прав людини (2015р.), Національному плані дій з виконання Резолюції РБ ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» (2016р.), Національному  плані дій  з виконання заключних зауважень CEDAW на період до 2021 року (2018 р.), які охоплюють, з-поміж інших, сферу судочинства.