Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Донецький апеляційний суд був єдиним судом з місцезнаходженням в трьох містах - Донецьку, Маріуполі та Артемівську. У зв’язку з окупацією Донецька, суд переїхав до Бахмуту (Артемівськ), а частина суду, яка була розташована в Маріуполі, продовжила функціонувати. Керівниця апарату суду Наталя Місько розповідає про початок війни, евакуацію суду з Бахмуту, а також порятунок і трагічні історії колег з Маріуполя.
“23-го лютого я провела нараду з помічниками та начальниками структурних відділів суду, на якій детально обговорили затверджений наказом голови суду Порядок забезпечення евакуації. Окрім того, з відповідальними особами за організацію та виконання заходів із підготовки та вивезення судових справ та документів до місць евакуації ми обговорили план та визначилися, яким чином діяти далі,” - розповідає Наталя Місько.
Відповідальні особи отримали пакети для судових справ та документів. Трудові книжки та особові справи було вирішено передати на особисте зберігання суддям та кожному працівнику суду. Оскільки ще такої практики та офіційних роз’яснень не було, тому керівництво робило це під особисту відповідальність.
“24-го лютого приблизно о 5 ранку я прокинулась від гучних залпів. Перший телефонний дзвінок був від голови суду зі словами “почалася війна”. Ми одразу вийшли на контакт з суддівським корпусом, усіма начальниками відділів і прийняли рішення про негайну евакуацію судових справ та документів”, - згадує керівниця апарату Донецького апеляційного суду.
Виїзд з Бахмуту
Відповідно до Порядку забезпечення евакуації, у Бахмуті ми всі судові та номенклатурні прави зібрали у спеціальні мішки з описом та вивезли їх. У Маріуполі справи перенесли до спеціально облаштованого приміщення на цокольному поверсі. Усі справи, що були під грифом «таємно» довелося знищити.
“Кожен працівник повівся дуже відповідально. Ніхто не відмовив у допомозі, навіть ті колеги, які перебували у відпустках. Також були назначені особи, які залишилися на чергування. У Маріуполі 24 лютого ще деякі судді навіть слухали справи. 25 лютого ми також вийшли на роботу в Бахмуті, але пізніше довелося працювати за гнучким графіком та дистанційно. Щодо Маріуполя, то з 25 лютого там вже стало не тільки небезпечно, а фактично нереально”.
За словами Наталі Місько, після 9 березня вони почали безпосередньо працювати над процесом переміщення Донецького апеляційного суду до іншого міста. Порадившись з головою суду, вибір пав на Хмельницький апеляційний суд. Однак туди змогли евакуювати справи та оргтехніку лише з Бахмуту, оскільки з Маріуполя це вже було небезпечно робити. “Більшість працівників з Бахмуту разом зі своїми родинами евакуювалися до Хмельницького. Це був доволі складний процес. Тоді багато водіїв відмовлялися їхати, переживали, що це небезпечно. І все ж нам вдалося знайти транспорт та організувати злагоджений процес вивезення колег. Також власними силами змогли вивезти справи та сервер, щоб мати змогу продовжувати роботу дистанційно, - говорить керівниця апарату Донецького апеляційного суду.
“Хмельницький нас зустрів дуже тепло. Голова суду, керівник апарату та інші колеги допомогли нашим суддям та працівникам апарату знайти житло, підтримали продуктовими наборами (до речі, і досі допомагають з цим). Було дуже приємно побачити таку людяність і згуртованість. Працівники ССО в Бахмуті до останнього охороняли будівлю суду, за що їм велика подяка. Ці чоловіки на своєму «фронті» показали справжню мужність та стійкість. Вони дуже допомогли з процесом вивезення судових справ, архівів, великої кількості техніки, пошуку транспорту для перевезення цих речей, їх завантаження тощо”.
Наталя Місько розповідає, що вона уже не перший раз евакуйовувалась, адже у 2014 році довелося виїхати з Донецька. “Я пам’ятаю, що коли терористи захопили суд у Донецьку, то нам навіть не дали свої речі забрати. Тому я розуміла, хоча б щось треба встигнути вивезти. Адже після переїзду суду з Донецька у нас не було нічого. Ми писали листи до ДСА з проханням допомогти забезпечити матеріально-технічною базою, але ж це все бюджетні кошти. І ти розумієш свою відповідальність за це майно”.
Евакуація на межі життя і смерті з Маріуполя
Керівниця апарату намагалася переконати колег тимчасово виїхати з Бахмута, щоб уникнути ситуації, яка склалася в Маріуполі. Ніхто не міг навіть уявити, що Маріуполь можуть перетворити на справжнє пекло.
“Ті колеги, хто переїхав з Донецька у 2014 році, нарешті отримали службове житло в Маріуполі. Однак агресор знищив майже все. Ворожі літаки, що скидали важкі бомби, літали так низько, що можна було розгледіти пілотів, - розповідає Наталя Місько. - Люди ховалися в холодних підвалах, без води і їжі. Одна сім’я переховувалась в каналізаційній ямі. Коли виїжджали, то доводилося йти пішки по кілька десятків кілометрів. Люди переживали трагедії, втрачали рідних. На жаль, під завалами будинку на очах у батька загинула працівниця суду, Анастасія Костоманова. У неї залишився маленький син Сашко. Також пропала безвісті одна суддя. Про неї немає ніякої інформації, хоча шукаємо, як можемо”.
Керівниця апарату розповідає, що судді Донецького апеляційного суду з перших днів війни збирають кошти на допомогу військовим. Зокрема, ще перебуваючи в Бахмуті та Маріуполі, купували і передавали продукти, засоби гігієни тощо для захисників на передову. У Маріуполі, звичайно, це робити було надзвичайно складно під час безперервних обстрілів ворога. Сьогодні суддівський корпус також продовжує активно реагувати на запити від військових з фронтової лінії, і нам вже вдалося передати портативні радіостанції, ретранслятори, монітори, тепловізори, планшети, ноутбуки тощо.
Очільниця апарату разом з головою суду кожного дня опрацьовували список тих, хто зміг вибратися з Маріуполя, та кому ще досі була потрібна допомога. Виїхати було дуже складно, майже неможливо. У Маріуполі з ночі 1 березня зник зв'язок, і тоді люди опинилися в інформаційному вакуумі. Вони знаходили інтернет деінде і телефонували, запитували, як виїхати. Оскільки окупанти не пропускали до міста гуманітарну допомогу, а також не давали організувати “зелений коридор” для евакуації з міста цивільних людей. Тим, кому вдавалося все ж залишити місто, мали пройти через пекло.
“Коли обіймаєш колегу, якій вдалося вибратися з Маріуполя (переживши 2 тижні під безперервними авіабомбардуваннями) з дітьми, відчуваєш таке щастя і розумієш, як моментально змінилися людські цінності. Тебе вже зовсім не хвилює матеріальне. Хочеться аби тільки твої рідні, кохані, друзі, колеги були живі, здорові та у безпеці.”
Відновлення роботи суду
Наразі суд працює дистанційно. На розгляді перебуває багато справ.
“Колектив прагне працювати. Робота допомагає відволіктися, тому деякі проєкти навіть розробляємо на перед. У нас дуже дружній та злагоджений колектив. Велика подяка кожному судді за підтримку та фінансову допомогу працівникам апарату та членам їх родин, які опинилися у край скрутному становищі, без житла, особистих речей, власних збережень. У колективі були випадки, коли членам сімей наших працівників терміново були потрібні кошти на лікування. Звичайно, ми не могли бути осторонь, тому у дуже короткий термін зібрали необхідну суму. Це справжнє диво,” - говорить Наталя Місько.
До 24 лютого Донецький апеляційний суд обслуговував 24 районних суди. На сьогодні залишилося 12 судів, решті судів Верховний Суд змінив підсудність на Дніпро.
“Війна віддалила нас від рідних, і війна зблизила нас з рідними. Війна забрала у нас тих, кого ми любимо. Війна повернула нам тих, кого ми навіть не уявляли, що можемо так сильно любити. Віійна показала нам усім, які ми можемо бути сильними. Я розумію, що ця війна не лише Українська. Це - світова війна зі злом, але так сталося, що вона відбувається на нашій землі.
Я впевнена, що ми обов’язково повернемося додому завдяки нашим Збройним силам України, які боронять та відстоюють державу в нелюдських умовах. Я не маю ні краплі сумніву”.
"Суди в умовах війни" – спецпроєкт Проєкту ЄС "Право-Justice" у партнерстві з Державною судовою адміністрацію України про досвід роботи українських судів в умовах повномасштабної війни рф проти України.