Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Міжнародний досвід управління роботою судів
Система управління роботою судів у більшості країн Північної Америки і Європи, включаючи країни із загально-правовими та цивільно-правовими традиціями, зазнала кардинальних змін протягом останніх п’ятдесятьох років. Замість одноосібного управління, яке здійснювалось виключно головами судів (інколи за участі посадовців, що представляли виконавчу гілку влади), функції адміністративного управління роботою судів зараз виконують судові адміністратори [керівник апарату суду], які у оптимальному варіанті мають відповідні знання і підготовку. Посада судового адміністратора спочатку виникла у Північній Америці, причому саме Канада стала головним осередком її розвитку[1], , а потім її почали запроваджувати у країнах Європи, де і зараз існують відмінності у рівнях автономії, яку мають судові адміністратори і голови судів. У таких країнах як Нідерланди і Польща, управлінські партнерства успішно працюють у багатьох судах[2].
Світовий Банк вважає, що професійні судові адміністратори мають відігравати провідну роль у виявленні проблем, що виникають у процесі реформування судової системи країни і запровадження відповідних механізмів вирішення цих проблем[3]. Банк також наголошує на необхідності забезпечення підготовки працівників судової системи з метою формування їхньої спроможності успішно вирішувати складні завдання, пов’язані з проведенням реформ.
У країнах Східної Європи функція керівництва традиційно належала до повноважень голови суду, який безпосередньо займався усіма аспектами управління роботою суду. Перехід до системи, у якій судові адміністратори працюють самостійно з мінімальним наглядом з боку голів судів, відбувається нерівномірно і часто є дуже повільним, тому у деяких країнах ще завчасно говорити про запровадження такого механізму як «управлінське партнерство»[4]. При цьому Україна стала однією з перших країн у регіоні, яка почала запроваджувати цей механізм шляхом створення посади керівника апарату суду, відповідального за безпосереднє управління роботою персоналу суду і наділеного певними повноваженнями з вирішення фінансових питань.
Водночас у більшості судів України механізм управлінського партнерства ще не діє у повному обсязі. На практиці виглядає так, що голови багатьох – якщо не більшості – судів продовжують постійно стежити за роботою керівників апаратів своїх судів, і у цьому процесі їм не вдається дотримуватись меж автономії, передбаченої для цієї посади. Так, голови судів можуть вимагати попереднього узгодження з ними рішень з тих питань, які належать до сфери повноважень керівника апарату суду, хоча керівник апарату має лише інформувати голову суду про ухвалені нім/нею рішення. Певні функції, які зараз виконуються головами судів, без жодних проблем можуть бути передані або делеговані керівникам апаратів судів[5]. До того ж, існуюча система підзвітності керівників апаратів судів на практиці створює напруженість у відносинах і відчуття вразливості.
У цій пояснювальній записці ми пропонуємо рекомендації щодо можливих шляхів реагування на ці недоліки і сприяння запровадженню механізму управлінського партнерства у судах України.
Варто зазначити, що наше розуміння практики адміністративного забезпечення роботи судів в Україні ґрунтуються на результатах двох опитувань, проведених в рамках нашого проекту влітку 2019 року серед голів судів і керівників апаратів судів, а також засідання фокус-групи за участю біля десятьох пар голів судів і керівників апаратів судів, яке було проведене у Києві у листопаді того ж року.
Ми почнемо з пояснення припущень і принципів, покладених в основу наших рекомендацій, а потім перейдемо до формулювання і роз’яснення самих рекомендацій, і наприкінці поміркуємо над механізмами їхньої реалізації.
Основоположні припущення і принципи
Наші рекомендації базуються на наступних основоположних припущеннях і принципах:
Рекомендації
Використання механізму управлінського партнерства у процесі управління роботою суду передбачає, що за кожним з партнерів закріплені певні напрямки, де він/вона мають право самостійно ухвалювати рішення, але при цьому є і сфери спільної відповідальності. В Україні керівник апарату суду несе повну відповідальність за управління персоналом апарату суду, а також разом з головою суду займається такими питаннями як організація роботи суду, розробка проекту кошторису, спілкування з постачальниками і зацікавленими сторонами, а також зв’язки зі ЗМІ. При цьому законодавчі і нормативні акти (зокрема Закон України про судоустрій і статус суддів[6] і Типове положення про апарат суду[7]) передбачають, що голова суду «контролює» діяльність керівника апарату суду, за необхідності делегуючи йому/їй відповідальність за виконання певних функцій. Для розвитку справжнього партнерства необхідно, щоб контроль з боку голови суду мав форму нагляду (з проведенням періодичних перевірок), а не безпосередньої участі у діяльності, а коло делегованих функцій було максимально широким.
Наші спостереження і результати опитувань свідчать про те, що в українських судах існують значні відмінності у ступені делегування повноважень і характері контролю. У багатьох судах голови судів відіграють активну роль у виконанні навіть тих функцій, які закріплені за керівниками апаратів судів або були їм делеговані, інколи офіційно делегуючи керівникам апаратів навіть ті функції, які вже належать до сфери їхніх повноважень. У інших судах довгий перелік обов’язків, визначений для керівника апарату суду у Типовому положенні про апарат суду (розділ 3, пункт 14), дійсно виконує керівник апарату суду з різним рівнем контролю з боку голови суду.
Виглядає так, що жоден чинний законодавчий чи нормативний акт не визначає і не пояснює, що саме мається на увазі, коли йдеться про «контроль». Зберігаючи за головами судів достатню свободу дій, можна було б визначити можливі варіанти і форми контролю можна було б визначити у доповненні до Типового положення про апарат суду. Типове положення про апарат суду було розроблене Державною судовою адміністрацією і погоджене Вищою радою правосуддя, але Раді суддів варто було б надати право пропонувати зміни і доповнення до цього нормативного акту. У доповненні, яке стосується контролю за діяльністю керівника апарату суду з боку голови суду, варто було б окремо розглянути діяльність, пов’язану з виконанням суддівських функцій (наприклад, рішення щодо переведення секретаря від одного судді до іншого або листування з Радою суддів щодо конкретного судді), суто адміністративні функції, а також функції, що мають відношення до репутації і іміджу суду. Цілком логічно, що виконання суддівських функцій і діяльність, що впливає на імідж суду, потребуватимуть більш активного контролю.
Крім того, в рамках навчальних програм для голів судів і керівників апаратів судів (дивіться Рекомендацію 6) слід приділити увагу таким питанням як делегування функцій керівникам апаратів судів і обсяг контролю з боку голів судів.
Результати проведених нами опитувань підтвердили, що багато голів судів і керівників апаратів судів хотіли б, щоб такі функції як підписання різних документів (звітів, фінансових документів і угод) і розгляд вхідної кореспонденції були передані від голови суду до керівника апарату суду. Згідно зі Статтею 15 Типового положення про апарат суду, затвердженого у січні 2019 року, голова суду вже має право делегувати керівникові апарату суду функцію підписання документів, на яких має стояти підпис «керівника організації» (хоч і з уточненням «у порядку, встановленому законодавством»). Але результати нашого опитування свідчать про те, що на практиці наявність підпису голови суду все ще вважається обов’язковою у багатьох судах хоча б з тієї причини, що без підпису голови суду документ може вважатись таким, що не має сили офіційного документу. Така практика дає підстави вважати, що люди, які не працюють у судах, не розуміють, яким є статус керівника апарату суду, і їх необхідно інформувати про роль і функції цієї посадової особи (дивіться Рекомендацію 5). Водночас у багатьох судах голови судів використовують своє повноваження підписанта для того, щоб попередньо погоджувати рішення навіть з тих питань, які належать до компетенції керівника апарату суду.
Аналогічним чином, голови судів зазвичай також здійснюють первинний розгляд вхідної кореспонденції і призначення відповідальних за підготовку відповідей, хоча ця робота і забирає багато часу. За результатами опитування, і голови судів, і керівники апаратів судів вважають, що ця функція може і має бути передана керівникові апарату суду.
У тексті доповнення до Типового положення про апарат суду можна було б більш чітко визначити, для яких видів документів буде достатньо тільки підпису керівника апарату суду, включаючи ті, які вже зараз підписують ці посадові особи в робочому порядку. Перелік цих документів може бути різним для судів різних ланок і інстанцій, певною мірою залежачи від статусу судів як бюджетних установ. У новому нормативному акті або доповненні до чинного Положення також можна було б явним чином зазначити, що функцію первинного розгляду вхідної кореспонденції може виконувати керівник апарату суду. Це доповнення повинне узгоджуватись з вимогами Закону про доступ до публічної інформації і Інструкції з діловодства у місцевих і апеляційних судах України (затвердженої у серпні 2019 року).
Згідно з існуючим порядком, у більшості судів керівник апарату суду призначається керівником відповідного територіального управління Державної судової адміністрації за погодженням[8] з головою відповідного суду (Закон про судоустрій і статус суддів, Статті 24.1(3); 29.1(3); 34.1(3); 39.1(4); 42.6(3); та 153.4(5)). Дисциплінарні стягнення на керівника апарату суду у звичайному порядку накладає Державна судова адміністрація за поданням голови суду (Статті 153.4(6) та 154.4). Водночас дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення також може бути застосоване шляхом висловлення недовіри керівникові апарату суду зборами суддів відповідного суду (Стаття 155.3). Закон про судоустрій і статус суддів не містить переліку підстав для звільнення, але Закон про державну службу міг би послужити орієнтиром в цьому питанні. Рішення про висловлення недовіри (і рекомендація щодо звільнення керівника апарату) ухвалюється простою більшістю суддів, присутніх на зборах, організованих відповідно до встановленої процедури і за наявності кворуму, який становить дві третини від загальної кількості суддів відповідного суду. Іншими словами, таке рішення може бути ухвалене лише третиною голосів суддів, що працюють у суді. Відсутність чітких критеріїв, визначених Законом або Положенням про збори суддів, наводить на думку, що керівник апарату суду потенційно може бути звільнений з причин, які не пов’язані з виконанням ним/нею своїх посадових обов’язків. Водночас наказ про звільнення видає голова відповідного територіального управління Державної судової адміністрації як суб’єкт призначення, і саме ця особа відповідає за дотримання вимог Закону про державну службу. Це зменшує імовірність того, що нічим не мотивовані чи навіть необґрунтовані рішення про висловлення недовіри можуть призвести до фактичного звільнення, оскільки голова територіального управління ДСАУ інколи може відхиляти рекомендацію зборів суддів після вивчення матеріалів справи. Рішення щодо звільнення керівника апарату також може бути оскаржене у суді. Водночас виглядає так, що у чинному законодавстві не визначена процедура, яка б давала б можливість керівникові апарату суду у разі висловлення недовіри відреагувати на порушені питання у письмовій формі або шляхом участі у зборах суддів, не кажучи про можливість забезпечити юридичне представництво і захист своїх інтересів.
Результати наших опитувань і обговорень, проведених у форматі круглого столу за участю голів судів і керівників апаратів судів у листопаді 2019 року свідчать, що значна частина голів судів і керівників апаратів судів незадоволені порядком, який уможливлює звільнення керівників апаратів судів через висловлення недовіри за рішенням зборів суддів. Можливо, деякі з них не знають про роль керівника територіального управління Державної судової адміністрації у цьому процесі (або вважають, що ці посадові особи не завжди виконують свою функцію у ньому). До того ж, багато хто з учасників круглого столу вважав, що перелік підстав для звільнення має бути обмеженим і чітко визначеним, і що мають бути передбачені додаткові процесуальні гарантії захисту.
З огляду на важливу роль, яку відіграє керівник апарату у структурі адміністративного управління судом, що функціонує за моделлю управлінського партнерства, ми рекомендуємо передбачити певні гарантії збереження посади для осіб, що обіймають посаду керівника апарату суду. У системі державної служби Канади існує відмінність між обійманням посади за принципом «добросовісного проходження служби», який передбачає визначення конкретних причин для звільнення, і перебуванням на посаді за принципом «на розсуд роботодавця», коли роботодавець має право звільняти працівника без пояснення конкретних причин. Коли роботодавець повинен чітко визначати причини звільнення і обґрунтовано застосовувати його в якості покарання за конкретні порушення, це створює певні гарантії збереження посади. Для працівника це є запорукою того, що він/вона може спокійно працювати на своїй посаді, знаючи, що сумлінно і виважено виконуючи свою роботу, він/вона не ризикує її втратити. Завдяки цьому працівник зможе впевнено виконувати свої функції, керуючись посадовими обов’язками і не озираючись на те, що скажуть інші.
З огляду на вищевикладене, ми пропонуємо кілька рекомендацій щодо удосконалення процедури висловлення недовіри керівникові апарату суду зборами суддів відповідного суду. Більшість з них можна реалізувати шляхом внесення змін до положень про збори суддів.
По-перше, ми вважаємо, що необхідно визначити підстави для потенційного звільнення. Для цього можна використати один з двох наступних шляхів: визначення короткого переліку можливих підстав у тексті Положення про збори суддів АБО включення посилання на відповідні норми Закону про державну службу, які визначають більшість з тих підстав, які на нашу думку є виправданими, наприклад:
По-друге, ми вважаємо важливим те, щоб керівник апарату суду, діяльність якого буде обговорюватись на зборах суддів з можливим голосуванням питання про висловлення йому/їй недовіри, заздалегідь отримував відповідне повідомлення з описом конкретних претензій, які обговорюватимуться під час зборів суддів, в ідеальному варіанті – у письмовій формі. Також було б бажано офіційно включати питання про можливе висловлення недовіри до порядку денного зборів суддів, щоб всі судді усвідомлювали важливість цього заходу. Але нам казали, що у такому випадку інформація про включення цього питання до порядку денного може дійти до журналістів і може бути використана для дискредитації суду.
По-третє, керівник апарату повинен мати гарантоване право висловити свою позицію і надати письмові пояснення під час зборів суддів, включаючи роз’яснення щодо інкримінованих йому/їй проступків і супроводжуючі документи, а також, можливо, право мати представника у цій справі.
По-четверте, ми пропонуємо серйозно розглянути можливість запровадження норми про те, що рішення про висловлення недовіри має ухвалюватися не половиною, а двома третинами голосів суддів, присутніх на зборах.
По-п’яте, ми пропонуємо розглянути доцільність включення чіткої норми про те, що після висловлення недовіри керівникові апарату суду за рішенням зборів суддів це питання має бути розглянуте головою відповідного територіального управління Державної судової адміністрації, в тому числі з метою забезпечення дотримання вимог Закону про державну службу.
Ці зміни можна запровадити різними способами. Одним з можливих варіантів могло б бути прийняття Вищою радою правосуддя, Радою суддів і Державною судовою адміністрацією спільної заяви, яка визначатиме їхню позицію щодо гарантій не звільнення, підстави для звільнення і процедури, які мають бути дотримані, а також включатиме розпорядження стосовно необхідності запровадження цього нового підходу у всіх судах. Більш простий шлях полягає у внесенні доповнень до Типового положення про збори суддів судів загальної юрисдикції і аналогічних положень, що стосуються інших судів. Але запровадження запропонованих змін шляхом ухвалення такого розпорядження може бути сприйняте як дія, що суперечить принципам суддівського самоврядування, визначеним Статтями 126 і 128 Закону про судоустрій і статус суддів. У такому разі запровадження запропонованих нових підходів можна буде здійснити шляхом внесення змін до самого Закону про судоустрій і статус суддів.
Ще одним джерелом напруженості є відносини між керівником апарату суду і помічниками суддів. Помічники суддів підпорядковуються відповідним суддям у питаннях, що стосуються змісту їхньої роботи, включаючи підготовку і забезпечення проведення судових засідань, а також виконання інших повноважень судді щодо здійснення правосуддя. Але у той же час помічник судді є працівником апарату суду, який підпорядковується керівникові апарату в усіх інших питаннях, включаючи питання дисципліни на робочому місці. Керівник апарату суду здійснює нагляд над роботою помічників суддів з метою забезпечення дотримання ними внутрішнього трудового розпорядку суду і Правил поведінки працівника суду. Керівник апарату суду не лише займається питаннями трудової дисципліни, а й ухвалює рішення щодо підвищення заробітної плати і виплати премій помічникам суддів у координації з відповідними суддями. Коротко кажучи, помічник судді має подвійне підпорядкування, оскільки має двох керівників, які інколи можуть не погоджуватись одне з одним.
Як нам відомо, 18 травня 2018 року Рада суддів ухвалила детальне Положення про помічника судді, яке визначає функції і обов’язки помічників суддів і схему їхнього підпорядкування. Державній судовій адміністрації було доручено забезпечити запровадження цього положення у всіх судах України.
Відповідно до Положення, керівник апарату суду має розглядати подання щодо призначення кандидатів на посаду помічника судді з метою забезпечення відповідності вимогам чинного законодавства і перевірки на наявність конфлікту інтересів. Було б доцільно надати керівникові апарату суду більш значну роль у цьому процесі, включаючи зустріч з кандидатом до завершення процесу призначення.
Новопризначені помічники суддів зобов’язані підписувати документ, підтверджуючий те, що вони прочитали і зрозуміли вимоги Положення, що регулюють їхнє призначення на посаду. Але на практиці, незважаючи на те, що помічники суддів є працівниками апарату суду, вони інколи не можуть бути притягнені до дисциплінарної відповідальності без згоди відповідного судді. Вважалось би доцільним доповнити Положення про помічника судді статтею, яка закріплює за керівником апарату суду право застосовувати дисциплінарні стягнення до помічника судді без погодження з суддею, якщо в цьому буде потреба. Також варто було б внести доповнення, що стосуються оцінки діяльності помічників суддів. Зрозуміло, що основна проблема полягає у подвійному підпорядкуванні помічників суддів. Воно є абсолютно логічним і необхідним, але може породжувати конфлікти, яких можна уникнути шляхом більш детального визначення порядку підзвітності осіб, що працюють на цій посаді.
Результати проведених нами опитувань серед голів судів і керівників апаратів судів наочно демонструють, що поза межами судів існує дуже слабке уявлення про теоретичне і практичне значення посади керівника апарату суду. Дуже часто люди, які не належать до судової системи, недооцінюють роль керівника апарату, вважаючи, що ця посада є суто адміністративною і що лише голова суду має повноваження виступати і брати зобов’язання від імені суду, включаючи підписання угод. Мало того, що таке ставлення є помилковим по відношенню до багатьох судів – воно заважає формуванню навичок співвідповідальності і реалізації механізму управлінського партнерства у судах.
Очевидно, що у кожному конкретному суді існують певні відмінності у розподілі функцій і відносинах між головою і керівником апарату суду. Але відповідно до норми про те, що єдність судової системи України забезпечується «єдиними засадами організації та діяльності судів» (Закон про судоустрій і статус суддів, Стаття 17.4 (1), має існувати загальноприйняте розуміння основних принципів цих відносин, включаючи розподіл повноважень, що стосуються ведення справ з іншими державними органами і їхніми представниками і взяття будь-яких зобов’язань від імені суду. Це стосується не лише функцій, визначених законодавством, а й тих, що є предметом делегування.
Разом з реалізацією перших двох рекомендацій, описаних у цьому документі і спрямованих на уточнення і сприяння формуванню такого спільного розуміння у суддів і працівників апаратів судів, ми вважаємо, що існує необхідність у проведенні інформаційно-просвітницької діяльності серед тих, хто не належить до судової системи, щодо принципів організації адміністративної діяльності у судах в цілому і повноважень керівників апаратів судів зокрема. З огляду на це ми рекомендуємо, щоби Державна судова адміністрація і Вища рада правосуддя розробили і розмістили на своїх офіційних сайтах спільні заяви, брошури і інформаційні матеріали, які більш детально інформуватимуть працівників державних установ і громадян, які можуть мати господарські відносини з судами, про адміністративні аспекти роботи суду у його відносинах зі сторонніми організаціями, а також про принципи функціонування управлінського партнерства.
Національна школа суддів здійснює підготовку суддів, «у тому числі обраних на адміністративні посади у судах» (Закон про судоустрій і статус суддів, Стаття 105.1(2)). Отже, навчання голів судів передовим методам управління роботою судів – це те, що НШС може робити і вже робить. До того ж, підготовка працівників апаратів судів та підвищення рівня їхньої кваліфікації також є одним із завдань Національної школи суддів (Стаття 105.1(5)). Що стосується Державної судової адміністрації, то до її повноважень також належить вивчення практики організації діяльності судів і розробка пропозицій щодо її вдосконалення (Стаття 152.1(3)), забезпечення належних умов для «підвищення кваліфікації працівників апарату судів» і «створення системи підвищення кваліфікації» (Стаття 152.1(5)). Отже, є дві державних установи, які можуть проводити навчання голів і керівників апаратів судів методам управління і адміністрування.
Водночас результати проведених нами опитувань і консультацій свідчать про те, що існуючі курси навчання з судового адміністрування, які пропонуються головам і керівникам апаратів судів, не можна вважати всеохоплюючими, достатніми і скоординованими. Координація програм навчання голів і керівників апаратів судів, включаючи розробку спільних курсів навчання з єдиною навчальною програмою, набуває особливо великого значення у контексті запровадження моделі управлінського партнерства з адміністративного управління роботою суду, де чітке розуміння функцій обох партнерів і механізмів їхнього поєднання з метою оптимального використання їхніх взаємодоповнюючих вмінь і навичок є передумовою ефективної роботи всієї системи управління.
Наскільки нам відомо, зараз не існує курсів спільного навчання голів і керівників апаратів судів. Виявилось, що складно об’єднати представників цих двох груп у одну для проведення спільного навчання. Крім того, навчальні матеріали для цих двох груп розроблялись окремо різними спеціалістами. У жодному разі не ставлячи під сумнів необхідність проведення навчання окремо для кожної з цих груп, так само важливо організувати для них спільне навчання, особливо з таких тем як управління кадровими ресурсами, взаємодія з іншими органами системи правосуддя, кошторисне планування, фінансове планування і стратегічне планування. Насправді будь-які напрямки діяльності, які можуть потребувати участі голів і керівників апаратів судів, було б варто врахувати у спільних програмах навчання для того, щоб допомогти обом партнерам зрозуміти, як саме кожен з них може докластись до процесу спільного ухвалення рішень. Не менш корисним було б і спільне навчання за такими темами як обсяг і характер делегованих повноважень, а також значення поняття «контроль» (дивіться Рекомендацію 1).
Враховуючи вищесказане, ми пропонуємо такі рекомендації:
Механізми реалізації рекомендацій:
Українська система судоустрою базується на єдності судової системи. Стаття 17.4 Закону про судоустрій і статус суддів передбачає, що єдність судоустрою забезпечується, серед іншого, «єдиними засадами організації і діяльності судів» (Стаття 17.4(1)), «єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів» (Стаття 17.4(6)) та «вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування» (Стаття 17.4(8)).
Ці принципи можуть бути реалізовані лише за провідної ролі найвищих державних органів, відповідальних за забезпечення функціонування судової системи. Підхід, якого дотримуватимуться ці органи, задаючи загальний тон на найвищому рівні (якщо можна так висловитись), є найважливішим рушієм процесу втілення принципів, що стосуються ефективної роботи судів, включаючи розподіл функцій між головами і керівниками апаратів судів. Якщо судді і працівники судів, а також інші учасники системи правосуддя і громадяни бачитимуть, що ключові інституції діють спільно і підтримують зрозумілі і передбачувані правила, це очевидно сприятиме формуванню єдиної належної практики управління роботою суду. Без послідовної підтримки і провідної ролі вищого керівництва старі підходи і неузгоджені правила зберігатимуться і далі, заважаючи розвиткові ефективної судової системи.
Переходячи до розгляду механізмів реалізації запропонованих нами рекомендацій, ми хочемо наголосити, що кожен з цих механізмів необхідно аналізувати, даючи відповідь на запитання про те, яким чином кожна установа – Вища рада правосуддя, Рада суддів, Національна школа суддів і Державна судова адміністрація – зможуть, виходячи зі своїх власних позицій, докластись до формування єдиного (або принаймні паралельного) підходу до регулювання відносин між головами і керівниками апаратів судів.
Рекомендується розглянути наступні механізми:
В результаті обговорень з нашими українськими колегами і вивчення їхніх зауважень до попередніх редакцій цього документу ми зрозуміли, що у більшості випадків внесення змін і доповнень до діючих нормативних актів є найпростішим і найефективнішим шляхом вирішення такого завдання як уточнення і підсилення ролі керівника апарату суду з метою зміцнення управлінського партнерства. Є принаймні три різних нормативних акти, до яких можуть бути внесені зміни і доповнення:
Також було б можливо розробити проєкт нового положення, яке б регулювало відносини між головою і керівником апарату суду. Воно має включати норми, що розкривають значення контролю і доцільність делегування функцій (включаючи функцію підписання документів), а також закріплюють функцію розгляду вхідної кореспонденції за керівниками апаратів судів. Розробка і затвердження такого положення потребуватимуть спільної участі Державної судової адміністрації і Вищої ради правосуддя.
Навчально-просвітницькі заходи:
Національній школі суддів і Державній судовій адміністрації слід організувати спільні навчальні заняття для голів судів і керівників апаратів судів, присвячені їхнім відносинам і розвиткові моделі управлінського партнерства.
Державній судовій адміністрації і Раді суддів слід призначити одного-двох представників від кожної організації, які візьмуть на себе завдання інформування як учасників судової системи, так і певних сторонніх організацій про функції та обов’язки керівника апарату суду, включаючи розробку однієї або кількох брошур, присвячених системі управління роботою судів і цілям управлінського партнерства.
Зміни у законодавстві:
Нам здається, що внесення змін до чинних нормативних актів (і, можливо, видання нових розпоряджень чи роз’яснювальних документів) буде достатньо для того, щоб створити умови для запровадженню управлінських партнерств і усунути можливі перешкоди, але зміни на законодавчому рівні могли б надати цьому процесу ще більшого динамізму. Аналіз можливих змін у чинному законодавстві може стати одним з елементів довгострокової стратегії
Стратегічне планування:
Ініціативи, спрямовані на запровадження процесу стратегічного планування як елементу управління діяльністю судів в Україні, включаючи відповідні навчальні програми, повинні передбачати можливість коригування функцій голів і керівників апаратів судів, а також відносин між цими посадовими особами.
[1] Як зазначили два експерти ще понад десять років тому, «у новому тисячолітті головними принципами управління роботою судів у Канаді будуть співпраця і командна робота, насамперед між головою суду і адміністратором суду у судах першої інстанції». Памела Райдер-Лахі і Пітер Г. Соломон (мол.). «Розвиток і функції посади судового адміністратора у Канаді», Міжнародний журнал з питань судового адміністрування» (січень, 2008 р.), стор. 35. / Pamela Ryder Lahey and Peter H. Solomon “the Development and Role of the Court Administrator in Canada”, International Journal for Court Administration (January, 2008) at 35.
[2] Починаючи з 2002 року, керівним органом, що здійснює управління роботою судів у Нідерландах, є Правління, до складу якого входять голова суду, керівник апарату суду і ще один суддя. У Польщі всі великі суди протягом останніх років запровадили таку систему як двоосібне управління за участю голови суду і управляючого (директора), функції і обов’язки яких чітко розмежовані. Емануель Жолан, «Формування нової системи управління роботою суду? Загальний звіт» (Париж, 2018 р.); Елен Мак, «Суддівське самоврядування у Нідерландах: визначення меж автономії», Німецький правничий журнал, 19: 7, 1801-38. «Звіт Польщі з питань управління роботою суду», представлений доповідачем Кінгою Флагою-Гєружуринською / Emmanuel Jeuland, “Towards a New Court Management? General report” (Paris, 2018); Elaine Mak, “Judicil Self Government in the Netherlands: Determining Autonomy,” German Law Journal, 19: 7, 1801-38. “Polish Report on Court Management,” supplied by rapporteur Kinga Flaga-Gieruszyrinska.
[3] Світовий Банк: Нові напрямки реформування системи правосуддя (травень 2012 р.), стор. 11-12. / The World Bank: New Directions in Justice Reform (May, 2012), 11-12.
[4] Адам Бліса і Девід Косар, «Голови судів: забракла ланка у системі суддівського врядування», Німецький правничий журнал, 19:7 (2018), 2031-75 / Adam Blisa and David Kosar, “Court Presidents: The Missing Piece in the Puzzle of Judicial Governance,” German Law Journal, 19:7 (2018), 2031-75.
[5] Наталія Чумак, «Формування засад партнерських відносин між судовим адміністратором і головою суду: досвід України», Судовий адміністратор (грудень 2017 р.), 9-11.
[6] Тут і далі – Закон про статус суддів
[7] Туті і далі – Типові положення про апарат суду
[8] У перекладі на англійську ті положення Закону про судоустрій і статус суддів, що стосуються функцій і повноважень голів судів, визначають їхню участь у призначенні керівників апаратів суд як «погодження» (Стаття 24.1(3)), але інші положення цього ж Закону, що стосуються функцій Державної судової адміністрації, визначають роль голів судів як «консультативну» (Стаття 153.4(5)). Це може бути не одне і те ж.
_03_03.png)
